ПРИДНЕСТРОВЬЕ

Отзывов (29) на «Тревога за Украину»

1. Аркан пишет:
   04 Дек 2013 в 10:52

   Только Россия винавато в этом, и больше никто!!!!!!!

2. Гондвана пишет:
   04 Дек 2013 в 16:14

   У черговий раз переконався у професійності автора статті. Єдине місце у статті, де автору всеж-таки не вистачило об`єктивності, це той пасаж, де шановний А.Сафонов пише про “ту откровенно провокационную роль, которую играет Запад”. Насправді ж, як ви розумієте, грає не тільки Захід…

3. Сергей пишет:
   09 Дек 2013 в 13:52

   Аркан - в чём виновата Россия? Оранжевые революции, по-вашему, тоже Россия тоже протолкнула? Или может РФ виновата в том, что в своё время пришёл продажный западу Ющенко?
   И сейчас известно, что горстка люмпенов бастующих на майдане поголовно куплена за деньги ЕС.

4. Гондвана пишет:
   09 Дек 2013 в 16:57

   Сергію, вибачте, яле якщо не знаєте, то краще промовчить…
   Я провів усі оці дні на Майдані, бачив усе на власні очі, тож краще не треба ля-ля та фа-фа з чужого голосу. Це не личить Вам як солідному та об`єктивному чоловікові.

5. витек пишет:
   09 Дек 2013 в 17:50

   Гондвана зачем ленина завалили? чем он вам помешал?

6. Avangard пишет:
   09 Дек 2013 в 18:31

   Ленин под горячую руку попался :)))!

7. Сергей пишет:
   10 Дек 2013 в 7:44

   Гондвана, вот и не надо ля-ля. Оплачено и чеки даже дали.
   А власть порядок наведёт, хотя и не как в памятном вас Новочеркасске

8. Гондвана пишет:
   10 Дек 2013 в 19:27

   “зачем ленина завалили?”
   Та хто ж його валив?
   Вікторе, Ви хіба не чули, що Ілліч сам зіскочив з постамента від образи на нашого Янека? І зрозуміти заздрість Ілліча до проФФеСора по-людськи можна:
   Іллічу-то за усе життя, та й то за допомогою німецьких грошей, вдалося організувати тільки одну революцію, а проФФеСору усього лише за дев`ять років - вже другу! І до того ж: на тому самому місці і у той же самий час! І хто ж тепер буде стверджувати, що снаряд двічі не потрапляє у одну і ту ж воронку?!

   P.S. Вибачаюсь, друзі, на інші питання відповім пізніше, бо зараз поспішаю на Майдан дивитися пряму трансляцію “Манчестер Юнайтед” - “Шахтар” та вболівати за наших.

9. Приднестровец пишет:
   11 Дек 2013 в 13:09

   Гондвана. ну и как Шахтер - порадовал?

10. Гондвана пишет:
    11 Дек 2013 в 17:49

    Перший тайм відіграли нормально, а у другому сказалась перевага у класі господарів. Головне ж у тому, що Майдан примусив банду відступати, тож Сергій зі своїми недоброзичливими прогнозами може і помилитись.

    P.S. А що хіба у Придністров`ї нема можливості дивитися хоча б отакі центрові футбольні матчі?

11. Приднестровец пишет:
    11 Дек 2013 в 18:36

    я это к тому что ЦСКА также провалил матч, хотя казалось бы все складывалось поначалу нормально. не это ли одно из доказательств что россияне и украинцы обладают совершенно одинаковым менталитетом. может быть не стоит разбегаться?

12. Гондвана пишет:
    11 Дек 2013 в 21:15

    Спільного у нас, дійсно, дуже багато. І це не повинно дивувати. Бо хто ж ото побудував на верхній Волзі усі оті міста: Владимир, Ярославль, Переяславль і т.д. і т.і.? За великим рахунком, ми один від одного нікуди не подінемось. Та й географію нікому з нас не дано змінити. АЛЕ!!!
    Але, як воно часто буває, усі складнощі приховуються у деталях. Про оці дрібнички-деталі у взаєминах двох найбільших і таких схожих слов`янських народів останніми роками вже понаписано сотні розумних книжок та тисячі не менш розумних статей. Тож, очевидно, проблема носить не вигаданий характер.
    На мій погляд зтисло зформулювати цю “дрібненьку” відмінність між нами правильно було б так: росіянам та українцям об`єктивно важко знайти порозуміння з багатьох питань через те, що вони перебувають на різних фазах власного історичного розвитку. Росіяни болісно переживають фазу незавершеного розпаду колишньої імперії, а українці - фазу побудови національної держави. Цим все і визначається. До того ж, обидва ці процеси проходять дуже складно та суперечливо. Але справа навіть не у величезній кількості невірішених суперечливих питань. Справа у тому, що знаходження на різних фазах історичного буття об`єктивно визначає різні вектори розвитку цих двох народів у середньостроковій перспективі. Тому в усіх масштабних проектах, що їх ґенерують росіяни, більшість українців не вбачае для себе нічого цікавого, а ті проекти (звісно, менш глобальні), що їх намагаються реалізувати українці, не сприймаються більшістю російського соціуму. І так, на мою думку, буде до тієї пори, поки ми не опинимося на одній фазі історичного розвику. Як тільки це станеться - так зразу наші стосунки і стануть добросусідськими не тільки декларативно, але і за фактом.

    P.S. Між іншим, ілюстрацією до вищесказаного може слугувати і наша з шановним Сергієм полеміка на цьому сайті. У мене давно вже склалося враження, що ми з Сергієм - люди приблизно одного віку, життєвого досвіду, освіти, виховання та кругозору. Здавалося б повинні бути однодумцями! Але ж ні! У більшості випадків наші з ним оцінки/висновки/прогнози з різноманітних ситуацій бувають протилежними. Ото ж то і воно. І буде так ще достатньо довго. Така вона, як кажуть, “сермяжная правда жизни”.

13. Сергей пишет:
    12 Дек 2013 в 7:25

    Гондвана - мощно задвинул. Спорить трудно, действительно русские и украинцы последнее время сильно культурно и идейно разошлись, но вопрос остаётся всё равно - с кем нам и вам по пути в историческом смысле. Ведь однозначно - Запад ни когда хорошо к славянским народам не относился, за исключением двух-трёх государств типа Чешской Республики - все остальные на услужении.
    И другой вопрос - когда началось разбегание украинцев и россиян?
    Ведь ещё не так давно откровенно дружно жили!

14. Иван пишет:
    12 Дек 2013 в 17:15

    товарищ гондвана, откровенно говоря у вас на “площади” ряженые протестуют. ни для кого не секрет что усср всегда делилась на западную и восточную и так они и дружили - западные ультра правые , восточные дружили с россией. януковичь слюной захлебывался и пришел к власти только из-за обещаний дружить с россией. а теперь начинает в звездный круг вступать , это лично его проблема и политика , но народ так же и делится … без всякой верхушки айсберга на западных и восточных

15. Гондвана пишет:
    12 Дек 2013 в 22:39

    Ваню, шановний!
    Раджу Вам поменше заглядати у той зомбоящик, тоді Ваші близькі та рідні зможуть бути спокійнішими за Ваше здоров`я, перш за все, зрозуміло, - за Ваше духовне здоров`я.
    Подумайте, будь ласка, над цим, а ми тут, тим часом, поспілкуємось на серйозні теми.

16. Гондвана пишет:
    12 Дек 2013 в 23:45

    Шановний Сергію!
    Ще раз підкреслю своє власне розуміння процесу: два етноси (росіяни та українці) сьогодні знаходяться на відмінних стадіях кожний своєї власної етнічної еволюції. Росіяни знаходяться на стадії завершення розпаду колишньої імперії. Українці роблять перші кроки у побудові національної держави. Ці процеси складні й самі по собі, а у конкретних сьогоднішніх історичних умовах - тим більше. Саме це, на мою думку, і є визначальним чинником, який ускладнює пошук прийнятних для обох народів рішень з суперечливих питань (яких, між іншим, скрізь і завжди вистачає). Ускладнює тому, що завдання, які стоять сьогодні перед обома цими народами є різними (бо на одній стадії еволюції етносів вирішуються одні задачи, на інших же стадіях цієї самої еволюції цього ж самого етносу повинні бути вирішеними вже зовсім інші задачи. Інакше відповідний етнос просто не відбудеться та загине) .
    Відмінність цих актуальних для росіян, з одного боку, та українців, з іншого боку, задач і визначає різні вектори їх розвитку у сучасному глобалізованому світі. І це ОБ`ЄКТИВНО. Тому я б не зводив питання до того, що “русские и украинцы последнее время сильно культурно и идейно разошлись”. Сьогодні важко відшукати спільний знаменник не тільки, скажімо, російському комуністу з українським націоналістом. Проблема набагато глибша: не можуть знайти спільного знаменника й український ліберал з російським лібералом, та російський консерватор з українським консерватором. З цього видно, що проблема - не у ідеології. Проблема глибша - в різновекторності етнічного розвитку цих двох народів на сучасному етапі їх ровитку. Саме з цих позицій я і спробую відповісти на два поставлені Вами питання:
    Розпочну з останього: “когда началось разбегание украинцев и россиян?”. Народження й становлення етносів є історично дуже тривалим процесом, що вимірюється сторіччями. Відмінності накопичуються та відкристалізовуються в етнічних архетипах дуже повільно й поступово, тому назвати точний день та годину, коли дві частини раніше єдиного етнічного масиву “разбежались”, ніхто й ніколи не зможе.
    В нашому випадку можна було б розпочати розповідь з Андрія Боголюбського, або з Орди. Але це було б дуже довго.
    Тому зазначу тільки, що остаточно відмінності між росіянами (тоді їх ще називали “великороссами”) та українцями (”малороссами”) стали вже зовсім очевидними у першій половині XIX сторіччя. Невипадково, саме у цей час формуються сучасні літературні українська та російська мови. Тенденції ж до їх взаємопроникнення (характерні для попередніх століть) припиняються - навіть не допомогла і творчість Миколи Гоголя, де як раз і можна розгледіти одну з останніх спроб синтезу цих двох мов. Сили етнічного розвитку виявилися потужнішими за талант геніального індивідуму. Саме у цей час у Києві виникає Кирило-Мефодієвське братство, яке розвиває ідеї загально- слов`янської федерації (раніше подібні тези містилися і у програмі Південного товариства декабристів). Сьогодні такій програмі рукоплескали б і Путін, і Рогозін, і Дугін…. Це сьогодні, але як кажуть “дорога ложка к обеду”. Тоді ж імперський Петербурґ відреагував інакше: тюрми, заслання, заборона на викладацьку діяльність, нагляд з боку III-го отдєлєнія, заборона на проживання в Україні, а далі ще гірше: заборона українського книговидання, заборона українського театру, заборона проповідей українською мовою у православній церкві і т.д. і т.і. Зрозуміло, що усі ці заборони не могли не призвести до прямо протилежного результату, бо етнос заборонити не можна. Його можна хіба що винищити. Але час геноциду тоді ще не настав. Цим, як відомо, займався вже інший “ефективний менеджер” в наступному -ХХ-му сторіччі.
    Оце - моя коротенька відповідь на перше Ваше запитання.
    На друге ж і теж серйозне (с кем нам и вам по пути в историческом смысле?)
    спробую відповісти завтра, бо спізнююсь на метро, а грошей у кишені на таксі - катма.
    Тому - надобраніч!

17. керя пишет:
    13 Дек 2013 в 4:32

    Гондвана . Национализм - это первая причина распада ссср . И людям не нужен национализм , им надо создавать семьи иметь свое жилье хорошие зарплаты и пенсии , растить детей жить в мире и спокойствии . А на фоне низкого уровня жизни людям впаривают разную ху….йню . Людям по барабану ес рф , просто повысьте уровень жизни . И если человек непорядочно ведет себя , то буть он украинцем или русским значения нет . Минталитет тот же .

18. Иван пишет:
    13 Дек 2013 в 18:14

    полностью согласен с Керя! уважаемый (ая) гондвана , вы говорите чушь: “Росіяни знаходяться на стадії завершення розпаду колишньої імперії.країнці роблять перші кроки у побудові національної держави.” это вступление в ес вы называете первыми шагами? вы вот сами говорите, но заметьте , что не народ разделяется сам в ваши “братства” и “князьки” разрывают братские народы. а не народ с “разными векторами”.

19. Иван пишет:
    13 Дек 2013 в 18:28

    самое смешное , что все страны после развала ссср , кроме россии, ищут виновных вокруг , все винят ссср , но ни одна б..дь , не сказала что виноват развал державы ссср, что живем хуже . и не нужно сейчас доказывать мне , что жить сейчас всем лучше .. бред это все , стоят заводы , производства нет , продукции нет , пищи нет , всё китай нынче делает. а что самое смешное что все хотят , надеются что их пригреет ес . никому не нравился союз с производством , обороной , космосом, новыми технологиями , бесплатной качественной медициной и образованием , с перспективами и уверенностью в завтрашний день , все хотят в ес к геям , платной некачественной медицине , к дорогому образования , все верят что будут там получать много денег и всё будет здорово , вы глупы ,все кто верит в ес и его мощь дураки , вы справки давно обновили в больницах? ес нужны рынки сбыта , нужна дешевая низкооплачиваемая рабсила , да они будут вам платить в евро , и вы будите хватать эти деньги и радоваться потому что им ничего не стоит напечатать ещё , но вашей страны уже не будет… решать вам всем , с кем и куда плыть , но нужно вам думать кто вам подаст руку а кто вас ткнет в спину , и что много говорить , россия освободила всю европу от фашизма и все страны включая германию рады этому , в германии стоит памятник советским Войнам Освободителям и за ним ухаживают и чтут память , а бл..ские недоноски образовавшиеся после развала ссср , не все , вы понимаете о ком и каких я говорю , валят памятники Ленину , Войнам Освободителям и переписывают историю …

20. Гондвана пишет:
    13 Дек 2013 в 23:09

    Схоже у лавах опонентів розпочалася паніка, що плавно переходить в істерику. Але ми витрачати часу на це станемо та “повернемося до наших баранів:
    “С кем русским и украинцам по пути в историческом смысле?”.
    Зрозуміло, що мені простіше відповідати на другу частину цього питання пана Сергія. До того ж відповідь ця достатньо проста й очевидна. Оскільки українці нарешті доросли до стадії побудови національної держави і, відповідно, голоною задачею цього етапу їхньої природньої еволюції власне і є побудова та зміцнення національної української держави, то вони на цьому етапі завжди обиратимуть ті зовнішньополітичні орієнтири/блоки/союзи, які несуть більше можливостей для завершення будівництва держави Україна та створюють менше ризиків саме для цього проекту.

    В ідеалі, зрозуміло, найліпше було б розкласти яйця по багатьох корзинах, так що б узагалі поменше залежати від зовнішніх чинників. Але будемо реалістами, на сьогодні такий варіант є вкрай малоімовірним, і на практиці можуть бути зреалізованими лише окремі фрагменти цього плану.
    По-перше, географічно Україна розташована як раз на геополітичному розламі Захід - Росія. До того ж останнім часом Росія і Захід усе більш конфліктно налаштовані один до одного. Опинятися ж між молотом та кувалдою, погодьтесь, - це найгірший з усих мислимих варінтів. Це спонукає до вибору: “або - або”.
    По-друге, усе таки зараз на дворі не середина XIX сторіччя - класична доба формування національніх держав, а ХХІ-е глобалізоване століття. Це також, підштовхує до того, аби прибитися до якогось берегу.
    По-третє, варіант позаблокового, абсолютно самостійного плавання, хоч і є дуже привабливим, яле не варто забувати, що він є НАЙДОРОЖЧИМ з усіх можливих варіантів. А оскільки головним змістом українського економічного життя протягом останніх більш ніж 20-ти років, на жаль, було перетаскування залишків колишньої суспільної власності до своїх приватних кишень з боку, тих що дірвалися до влади (і при цьому ніхто не дбав про розвиток, технології, диверсифікацію, якість продукції, енергозбереження, експансію на нові ринки, конкурентоздатність та т.і.), то ми вимушені констатувати: сьогодні Україна не має ресурсів для такого абсолютно самостійного плавання. Умовно кажучи, море штормить і корабель отримав пробоїну. Відремонтуватися у відкритому морі під час шторму - нереально, необхідно терміново заходи в док, або ж, як мінімум, в бухту.
    Таким чином, отримуємо проміжний висновок: Україні необхідно причалювати або до Заходу, або до Росії (за алфавітним порядком).
    Але до кого ж саме?!

    Відповідь - до Заходу. Чому? Тому, що Захід дає більше можливостей для продовження реалізації проекту української національної держави.

    По-перше, Захід вже давно перехворів власним імперіалізмом (в усякому випадку, в його класичних та найбільш брутальних формах), і тому залишить Україні більше простору для маневру;
    По-друге, Захід вже давно опанував гнучкі, індикативні методи управління своєю переферією, майже повністю (за виключенням крайніх випадків) відмовившись від використання примітивних, жорстких та малоефективних методів лінійного управління. Теж саме стосується й методів управління громадянами/електоратом. Така культура управління залише якісь можливості і для українського проекту;
    По-третє, Захід сьогодні представлений не одним, а двома полюсами - США та ЄС, які з окремих питань між собою навіть і конкурують. А це - теж певні можливості для України;
    По-четверте, найближчий до України полюс Заходу - Європейський Союз, - є не єдиною державою, а м`якою конфедерацією майже трьох десятків національних держав, більшість з яких теж не поспішають без необхідності та практичної користі віддавати загальноєвропейським інституціям свої суверенні права. До того ж, у ЄС більш-менш працюють загальноєвропейські інститути влади та процедури спільного, а неодноосібного прийняття рішень. Також, дуже важливо, що у цій конфедерації нема однієї держави, яка б за своєю економічною, військовою, політичною та кільтурною вагою переважувала усіх інших разом узятих. Тобто ЄС побудований на реальному балансі сил та потенциалів свої учасників. Це факт, а не лише художній свист;
    По-п`яте, на сьогодні актуальним для України є не вступ до конфедерації ЄС, а більш м`яка та менш зобов`язуюча форма зближення з європейським полюсом Заходу - угода про асоціацію та вільну торгівлю з ЄС. Поживемо, навчимось, підремонтуємось, а далі будемо думати та робити висновки, бо життя ж не закінчується. Сама можливість такого поступеневого вирішення питання геополітичного вибору, у випадку з Європою, є для України привабливою;
    По-шосте, на користь причалювання саме до європейського берегу говорить і власний історичний досвід України. Різні частини України приблизно в один і той же час побували колоніями як європейських країн, так і Росії. Тож є база для порівняння одного колоніалізму з іншим. І це порівняння - не на користь Росії;
    Сьоме. Недоліком європейського вибору для України можна вважати необхідність багато чому новому вчитися практично з нуля. Це, звісно напрягатиме усе суспільство протягом одного-двох поколінь;
    Восьме. Ще одним недоліком європейського вибору слід вважати необхідність для України швидко опинитися у морі конкуренції з більш потужними та розвиненими державами/економіками.

    Якщо ж з точки зору цих шести наведених критеріїв розглянути варіант причалювання до російського берегу то ми побачимо таке:

    1) Росія усе ще продовжує хворіти імперіалізмом, що є небезпечним для України;
    2) Притаманна сучасній Росії система управління (у тому числі і її сателітами і, головне, громадянами, а точніше буде сказати - підданими) побудована на прямолінійних, негнучних та малоефективних авторитарних принципах (самодержавіє), що передбачають пряме керування усіма процесами прямо із Москви, не залишаючи практично жодного простору для маневру;
    3) В усіх пропонованих Росією варіантах побудови спільного простору передбачається потужна домінанта лише одного центру - Москви, ніякі конкурентні центри за визначенням навіть і не передбачаються;
    4) Росія завжди була жорстко унітарною державою. Навіть і сьогодні вона є такою, а увесь її федералізм носить лише номінальних характер. До того ж, за своєю економічною, політичною, військовою вагою Росія апріорі переважує усіх інших потенційних учасників спільно проету разом узятих. В цих умовах зберегти навіть залишки якоїсь автономності та досягти врахування національних інтересів буде вкрай проблематично;
    5) Оскільки Росія спізнилася з розробкою та промоушеном своїх проектів інтеграції, то тепер вона занадто спішить. Ще не встиг запрацювати як слід Митний союз, ще ніхто не розібрався, які ж його перші практичні результати, а нам вже говорять, що Митний союз - це перший крок до військово-політичного Євразійського союзу, який буде створено до середини 2014 року, хоча зміст цього нового союзу ще нікому не відомий. Тобто, нам пропонується “махнуть не глядя”;
    6) Російські суспільство та істеблішмент досі ще не позбулися звичок “велікодержавія” та не навчилися робити поступок своїм потенційним партнерам навіть і у дрібницях. Ось характерний приклад: вже півтора десятки років російські політики, філологи, громадські та культурні діячі піддають нещадній критиці розповсюджену в Україні практику з такого “глобального питання” як бажання людей писати/говорити (у тому числі і російською мовою) “в Украине” замість звичного раніше “на Украине”. Якщо стільки часу та енергії витрачається на такі дрібниці, то чи можна тоді буде домовитися з росіянами про щось серйозне?! До того ж і юридично зафіксовані з росіянами домовленності росіяни не виконують роками та десятиріччями. Не виконують, тому що покладаються на силу. Право для росіян не існує. А при такій постановці питання у слабшої сторони ніколи не буде шансів себе зберегти;
    7) Перевагою російського варіанту вибору для України можна вважати мовну, професійну, ментальну та іншу готовність українців вже сьогодні працювати з росіянами. Бо стандарти та рівень розвитку приблизно однакові. Нема потреби інтенсивно вчитися багато чому новому;
    8) Перевагою російського вибору на короткотермінову перспективу є і співрозмірність конкурентоспроможності української економіки з російською.
    9) Додатково необхідно зазначити і ще один чинник: Багатий історичний досвід спільного життя/існування більшості українців та росіян у одній державі. На цьому шляху були як спільні досягнення/перемоги, так і спільні поразки/катастрофи, що природньо. У принципі, саме цей фактор, міг би стати чи не головним козирем у російській грі за Україну. Міг би, та не став. Справа у тому, що росіяни (знову ж таки - саме через специфічні завдання свого теперешнього етапу етнічної еволюції) за десятиліття так і не змогли хоч трохи змінити свого ставлення до попередньої колоніальної імперської практики Москви/Петербурґу узагалі і, в українському питанні, зокрема. Це звісно, блокує можливості продуктивного діалогу між народами/державами. Схоже на те, що як і у випадку з програмою Кирило-Мефодіївського братства Росія знову сильно запізнюється з визнанням очевидних речей.

    Тож підбиваючи підсумок цій частині відповіді, можемо сказати:
    Краще за усе для України було б не обирати між Заходом та Росією, розвиваючи інтенсивні стосунки з обома сторонами. Але якщо вже необхідно обирати один з цих берегів, то тоді Україна, знаходячись на етапі побудови національної держави, сьогодні обере варіант наближення до європейького полюсу Заходу. Чого б це не коштувало. Як то кажуть, без варіантів. Хіба що вдасться напрацювати якийсь комбінований та проміжний варіант, але це вже залежить не стільки від України, скільки від головних геополітичних акторів на східноєвропейській рівнині.

    На другу ж частину питання, а саме:
    “С кем русским по пути в историческом смысле?”
    я спробую лаконічно відповісти вже у понеділок.

    На все добре. Хай щастить!

Оставьте свой отзыв